Андрій Любка: Мені сказали (ukr-pol)

Dawno nie było Andrija Ljubki w amatorskim przekładzie, co? No to proszę. Czy w Polsce jest ktoś, kto brzmi równie wiarygodnie w takiej kaskaderskiej poetyce?


Андрій Любка: Мені сказали

Мені казали, що в мене немає голосу,
Темне минуле і труднощі з алкоголем,
і, як інколи пишуть газетні полоси,
змішую пиво з горілкою, риму -- з болем.

Мені казали, що в моїх віршах брудно і холодно,
Біблійний туман і печаль вокзальна.
На це кажу: у моїх віршах вітри, як жіночі стогони:
Помірно-континентальні.

Мені все частіше плескали і подавали келихи,
Казали: вірш -- це ріка, яка тече до небесної брами.
Але ж у цієї річки є всього два береги:
Один у пеклі, а інший -- під моїми ногами.

Бо слава приходить, лягає під тебе і промина,
І книги твої на самокрутки колись порве.
А вірш -- це вміння сказати оці найпростіші слова:
Я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю тебе.


Я думаю, що поезія - це коли ти програвся в карти,
Коли туз накриває даму, і ти виходиш курити.
Коли ніч огортає місто і вже не смішать жарти,
Бо в повії, яку ти зняв, на горлі сліди від бритви.

Andrij Ljubka: Mówią, że

Mówią, że kiepsko u mnie z głosem

ciemną mam przeszłość, problem z alkoholem

i, jak czasem gazety donoszą,

mieszam piwo z wódką, a rymy - z bólem 

Mówią, że w moich wierszach zimno i źle,

biblijny obłok, dworcowy żal sokisty.

Ja na to: w moich wierszach wiatr, jak kobiecy jęk,

umiarkowany, czasem porywisty

Często mi klaskali i nalewali po brzegi,

mówili: wiersz to rzeka, co płynie do niebios bramy.

Ale dwa brzegi są przecież tej rzeki:

Jeden w piekle, drugi – pod moimi nogami.

Bo sława przychodzi, oddaje ci się i mija

i księgi kiedyś twoje na skręty porwie.

A wiersz – to umieć powiedzieć proste i niczyje:

Kocham cię, kocham cię, kocham cię.

Poezja jest wtedy, gdy zgrywasz się w karty,

gdy as bije damę i wszystko przepadło.

Kiedy noc zapada jak cisza po nieśmiesznym żarcie,

bo dziwka, którą zostawiłeś ma podcięte gardło